Вже кілька місяців
висить у повітрі питання існування Міжобласної вечірньої середньої школи. Це моє
єдине місце роботи за фахом на даний час. Якщо,спеціальний навчальний заклад
ліквідують, як зазначається у листах від міністерства освіти, то я опинюся в
крутому піке – стану нікому непотрібним тягарем.
Виникає болюче питання: якщо держава
дає інвалідам можливість вступати й навчатися у ВНЗ на пільгових умовах, то де
ж їм потім працювати? Мабуть, якщо за навчання незрячого Україна платила, то
вона б не хотіла бачити убогого сліпця-жебрака з торбою, якого яскраво описав Тарас Шевченко.
Усі нечисленні можливості реалізації й достойного життя для сліпої людини
скорочуються й ліквідуються. А сліпота, між іншим,- одна з найважчих вад. За
будь-яку послугу – піти в дешевий супермаркет, який далеко від тебе; ремонт
дрібнички, яку здоровий полагодить без труднощів; потрапляння до потрібного
місця, часто на таксі; похід до лікаря чи державної установи, а дороги у нас такі, що легко можна
поламати ноги (про псування взуття від таких «супер прогулянок» по ямах та калюжах
в дощову погоду, та щей «вітання з рекламами» біля салонів та магазинів , після
яких часто порваний одяг, я взагалі мовчу) – доводиться платити нервами й
останніми копійками. Якось мені довелося навіть побувати і в комунікаційному
люці, який був відкритим, і під сходами потяга, що на великій відстані стояв
від перону, - у нас усе для людей! Їх, тих грошей, держава платить аж 1423 грн.
Закриють школу - доведеться
розраховувати лише на ці гроші. Як жити далі в такому жорстокому й дикому світі
з космічними цінами? Як ростити дітей?
Висновок один:
нормальну людину з вадами зору не сприймає держава, а її чиновники почуватимуться
спокійнішими й сильнішими, якщо будуть бачити убогих, затурканих й пошарпаних сліпих
- так їх можна пожалітий ще раз возвеличитися!
