Сьогодні в
радіоефірі «Ера ФМ» видуча Марина Фіалко в передачі «Виміри життя – соціум» піднімала
тему інклюзивної освіти в Україні. Нині ця тема активно обговорюється, але
чомусь не тими, хто такої освіти потребує, а здоровими людьми. Ці люди,
захистивши свої дисертації з тем освіти інвалідів, навіть гадки не мають про
суть проблем дітей з різними вадами здоров’я. Гарні ідеї адаптації інвалідів в
суспільство стають рушієм руйнації ще жевріючих інтернатів та спеціальних шкіл.
Ніхто не задумується, що при закриті таких спеціальних закладів втратять самі
діти-інваліди, а також втратять роботу сотні педагогів, які також є інвалідами,
і потреби й проблеми розвитку таких же, як самі знають досконало.
Особисто знаю, що вчителями
інтернатів для сліпих ставали люди, які самі ж цей інтернат закінчували.
Прикладом таких педагогів є мої однокласники Львівської школи для сліпих. По
закінченню університету вони працюють з сліпими дітьми. Хто як не сам сліпий
зрозуміє краще такого ж незрячого?
На навчання у школу, де я працюю
приходили діти після років навчання у звичайній школі. Вони ні писати по
зрячому не вміли, ні нормальних знань не мали. Приїздив хлопчик сільської
школи, якого виховала бабуся, бо батьків він втратив, то це жах. Учень дев’ятого класу не знав елементарних правил
правопису. Наша школа може навчати дітей в індивідуальному порядку. Цей
підліток вивчив систему Брайля, почав слухати озвучені книги, вчити англійську
мову за аудіо курсом. Він зрозумів, що професію йому потрібно обирати ,
зважаючи на фізичну ваду,- поїхав вчитися на масажиста. За час навчання хлопчик
побував в реабілітаційному центрі для сліпих. А навчання в денній школі
незрячої дитини виконувало для когось галочку кількості учнів. Нині всі
говорять, що гроші мандрують за учнем, ось і виходить, що за демографічної
кризи при жахливій екологіїу класі поряд із здоровими дітьми можуть навчатися
сліпі, глухі, недорозвинуті, німі. Як же їх може навчити чомусь звичайний
вчитель. Сьогодні гості програми розповідали про розподіл коштів в межах існуючої
системи освіти. Я розумію, що кошти інтернатів та спеціальних шкіл заберуть, а
спеціальних учителів-фахівців позбавлять роботи. Для незрячого викладача у
звичайній школі потрібен асистент, а держава й так їх немає навіть для самого
вчителя.
Сьогодні на одинці з своїми
потребами сидять по селах діти-інваліди, ходять вчитися абияк до звичайної
школи, а батьки й раді, бо отримують хоч якісь гроші соціальної допомоги. Гасла
та ідеї про інклюзивну освіту – це руйнація продуманої освіти інвалідів. Мабуть
нашій державі краще від того, що дурнями керувати легше, бо розумні інваліди
будуть якісь права качати.
