Кожна молода
нормальна сім’я мріє про
дітей.Ось і ми з Сашком хотіли мати дітей, але тоді коли я закінчу ВНЗ.
Склалося по-іншому: Навчаючись на третьому курсі філологічного університету, я
завагітніла. Спершу злякалася, думала, що не зможу вчитися і ростити малюка
одночасно. Зчасом приняла дійсність. Навчання було цікавим і захоплюючим: книги
слухала запоєм. Курсову з української мови про синоніми в романі Панаса Мирного
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» допомагала писати чудова людина Понз Людмила
тадеївна. Спілкування та навчання з цією жінкою надихало просто на життя й
творчість – хотілося осягнути все те, що знала ця вчителька.Такщо синок
сприймав світ мистецтва літератури ще в утробі. Сесії складала без труднощів.
На початку четвертого курсу
народила. Віддавалася дитині і родині. Навчання кульгало. Пізніми вечорами мама
намагалася прочитати конспекти лекцій з почерку одногрупників, написаних
нашвидкоруч. Це був сміх крізь сльози. Лекцій відвідувала мало, комп’ютера
не було, тому вчилася лише з озвучених книг і з уривків читаних батьками та подругою Пашковською Оленою.Відчувши смак
материнства про аспірантуру мріяти перестала. Нервувалася, коли довилося
складати зимову сесію. Англійську ледве здала на четвірку. Приїхала на екзамен
на таксі після безсонної нічки, зайшла в
аудиторію, витягла білет про освіту в Англії, а в голові, як там мій Ростик.
Якось вимучила питання білета. Одногрупниці В жасі від моєї оцінки – знали про
бажання вступити в аспірантуру. Відповідаю, що все байдуже. Залік з політології
здавала Струкевичу два рази, бо з першого разу не вийшло: вчила матеріал не з
лекцій, а з озвученого підручника. В наступному семестрі політологію не
пропускала. Сашко допомагав в навчанні також – переказував детально зміст книг,
які не встигала прослухати. Запам’ятався один епізод з того року навчання.
Приходжу на лекцію з української літератури, її читав покійний Грузман Зіновій
Емануїлович, ставлю на першу парту диктофон. Зайшов лектор, побачив записуючий
прилад , дуже занервував. Голос тремтить, просить забрати диктофон. Радянське
минуле згадав. Розповів про своєрідну конспірацію зустрічей з Андрієм Малишком
та Павлом Тичиною. Який же страх виробила тоталітарна система. Цей низенький
єврей дуже чудово знав і викладав українську літературу 20-50 років 20
ст.Завжди було приємно спілкуватися з таким інтелігентним та освіченим
викладачем.
Була й активна педагогічна
практика в той рік навчання. Попросилася на неї у школу №23, в клас, у якому
навчався мій брат. Класним керівником була дружина літературознавця Подолинного Анатолія Мусійовича. Вона розповіла
про сумний досвід одного незрячого історика в цій школі, запропонувала на
практику не ходити. Я вдячна, не ходжу. Але якось цікавлюся, яку оцінку буду
мати за практику. Дізнаюся, що матиму трійку. Ну оце й жалість. Ще залишалося
трохи часу на практику. Пропоную Подолинній Ірині Паримонівні проведення хочаби
кількох виховних годин, якщо вона не довіряє проведення уроків. Ну на четвірку
заробила, з успіхом провівши лише одну виховну годину, на яку вельмишановна
запізнилася, скоротивши час заходу. Щей досі дивуюся, чому в цієї леді було
упереджене ставлення до мене. Слабинка мого попередника, сліпого вчителя
історії, негативно вплинула на думку про незрячих.
Четвертий курс закінчила і
зраділа канікулам. П’ятий курс був найвідповідальнішим – потрібно було писати
дипломну.Хотілося працювати над літературною темою, але й курсова про синоніми
була гарною працею, тому вважала за доцільне продовжити її. Хорошою викладачкою
на кафедрі мови була Алла Валентинівна Костюк, бажала б з нею співпрацювати.
Після узгодження з нею теми дипломної приступила до праці. Основне навантаження
знову перенеслося на людмилу Тадеївну: вона мені допомагала з цією серйозною
роботою у всьому. Виписки синонімів з словників, сортування їх, схеми, розробка
вправ для школярів на досліджуваному матеріалі – все було в полі нашої роботи.
Цікавою й змістовною вийшла дипломна. Та разом з тим на той час вже так обридло
навчання, що про аспірантуру мова не йшла. Все залишилося в минулому.
Поєднувати серйозне навчання, та щей якусь наукову роботу, було дуже важко.
Очевидно, я розчарувалася у чистоті науки й навчання. Зараз дуже рада, що були
роки навчання, але праця в моїй школі – реалізація прекрасна. Спілкування з
учнями – тримає тебе завжди в тонусі й не дає старіти.
