Серед тисяч
артистів і музикантів України загубилося скромне прізвище мого чоловіка. Модно
нині хаяти наш шоу бізнес, але скімлення вже так обридло. Хоч як плюються на
Данилка, Повалій, Понамарьова, Кузьму чи їм подібних, але в радіо та
телевізійному просторі їм честь і хвала. Народ балдєєт від дурості – подавай
йому гоп-гоп чи завивання про маму, то що ж поробиш. Незрячий переможець
«Червоної рути» 91 - Віктор Царан поїхав жити до Америки, про Олену Ковтун чи
Івана Ганзеру відомостей мало, та й пісень в їхньому виконанні не чути. Така
реальність українського шоу-бізнесу.
Після невеликого світлого
творчого проміжку життя Олександр пише й працює вдома. Як і кожній жінці, мені
б хотілося, аби Олександр заробляв більше, і почував себе реалізованою творчою
особистістю. Доводиться приймати те, що є. Після принизливих звертань до
спонсорів про матеріальну допомогу на необхідну техніку для творчої праці в
душі залишився неймовірний біль. В часи правління В Ющенка Та Темошенко
відчували можливість хоч якось самостійно оновлювати необхідні музичні
інструменти та обладнання. Дещо придбали. Були й замовлення, бо люди відчули
матеріальне полегшення. Серед замовників й тих, хто записувався в домашній
студії багато Вінницьких талановитих дітей, виконавці Василь Бурбеза з Бершаді,
Юрій Воронюк, Анатолій Шевченко. Маса роботи гарної якості, а ні дітей, ні
замовників ніхто не знає й не чує. Задаю собі не раз питання: «Чому українці з
охотою викладають кругленькі суми на концерти псевдо зірок, а своїх талантів не
поважають?»
Гроші й нахабність ставали
дорогою для слави багатьох нинішніх українських зірок. Олександру важко себе
хвалити чи годинами переконувати в перевагах його музики когось, відсутність
зору стала завадою у пересуванні, безгрошів’я не могло протоптати стежку до кіл продюсерів. Залишився Олександр сам по собі.Не
солодко й нашим сусідам, які через стіни та підлогу хрущівки слухають щоденні
концерти. Син Ростислав зараз вчиться грі на саксофоні, а Сашко також щоденно
працює зі звуком. Сусіди є найпершими безкоштовними слухачами концертів
Серед останніх робіт Олександра альбом інструменталів, «Маківка літа»,
російськомовний альбом – і все це просто лежить в шухлядах.Звичайно я дуже
вдячна тому невеличкому колу справжніх друзів,які цікавляться та поважають
творчість Сашка. Вячеслав Нітруца, Віктор Нечитайло можуть покритикувати і
просвітити знаннями Олександра. Одногрупники по училещу також не забувають про
нього – програма Скайп стала надійним місцем конференцій друзів. Якось Дмитро
Петров з Самари порадив у
Часи бездіяльності написати пісню для дуету Сашка й обдарованої незрячої співачки
з Молдови. Вийшла Дуже гарна й чиста новорічна пісня. Частину пісні Людмила з
Молдови записувала в себе вдома, а решту писав Олександр. Нині хорошу й
потрібну програмну підтримку мій чоловік знаходить і у сліпого російського
програміста Віктора Горєлова. Незрячі музиканти спілкуються в спеціальній
розсилці в інтернет-мережі. Три чудових літа 2008-2010 років Сашко грав з
музикантами та виконавцями в одному з кафе Лазурного в Херсонській області.
Таку роботу організував також Славік Нітруца, він же і постійно допомагає в
технічних питаннях з обладнанням.
За кордоном талановиті
люди-інваліди є привабливими артистами для чудових концертів: Стіві Вандер,
Джордж Ширинг, Джимі Хендрікс, Рей Браун, Мішель Петручиані – мають своїх
шанувальників по всьому світу. Фізичні вади в поєднанні з талантом стають
родзинкою культурного життя, на Україні це ж чомусь лякає публіку. Талант не
потребує жалощів, а фізичні вади можна перетворити на достоїнства. Доречі,
Треки Сашка продаються на іноземних інтернет сайтах. Частенько замовниками є
люди з-за кордону.Робив Олександр аранжування для дівчини з Англії, росіяни
також замовляють пісні йому.Підтримка й нормальне спілкування, самореалізація й
творчість роблять життя Сашка світлим, але таких моментів є вкрай мало. Я дуже
хочу, щоб світла в житті Олександра було побільше!
