Ще з радянських часів збереглася на
підприємстві Віницький УТОС традиція
відмічати величні дати. Ось і 7-го траавня у актовій залі підприємства виступав
колектив художньої самодіяльності. Концерт вийшов просто супер. Хоч зал був
заповнений лише на тритину, атмосфера була святкова й піднесена. Перед самим
концертом виголошували промови деректор та його замісник. Для мене це просто
формальність. Директор взагаліналякав публіку відсутністю художньої
самодіяльності й тим, що концерту, на жаль, не буде. Та потім, коли люди почали
вставати, попросив послухати всетаки концерт. Цей момент був якимось
непорозумінням, але це честі керівництву не додає.
Сольні вокальні номери, дуети,
художнє читання, виступ з літературною композицією учнів Вечірньої спеціальноі
школи для сліпих та слабозорих при УТОСі, гра на саксофоні мого сина, виступ
жіночого ансамблю радували глядачів щирісю та майстерністю виконання.
Художній керівник вибила в профкомі
заводу кошти для фуршету, а діткам подякували, подарувавши їм гарні шоколадки. Свято
вийшло на славу. Виступаючи на концерті й сидячипоряд з подругами за столом, я
в черговий раз переконалася, що «Не хлібом єдиним». За радянських часів той,
хто брав участь у художній самодіяльності мав певні привілеї. Нині таких
переваг нікому не надають, а навпаки, всіма способами намагаються показати, що
це пережитки з минулого. Мій син радів з того, що така гарна сцена, гарний зал,
та він не знає, який холод у залі взимку. Виступи зимою не можливі. Після танення
снігу чи злив дах протікає і вода капає на апаратуру, сцену. Директор клубу
підставляє відра, намагається вберегти апаратуру.
Я розумію, що у скрутні часи не до
співу, але саме пісня й гумор рятували й рятують від розпачу. Наше суспільство
дуже хворе, коли люди могли обрати керівником держави злочинця, а грамотних і
духовних людей зневажають.
