На одному із
телеканалів показували шоу, коли депутати Верховної рради України стикалися з
проблемами життя сліпих. Мені не подобаються шоу, бо насправді все так «тільки
трішечки не так». Шоу пройде, а все буде й далі як і раніше, бо ні подарована
пральна машинка, ні один спеціальний світлофор, ні послуги в супер маркеті
одного українського міста не складають системи, яка б допомагала незрячим в
орієнтуванні, доступі до громадських установ, вільному пересуванні.
Вінниця – це одне з гарних міст
України, але які ями та вибоїни на тротуарах, в дворах, то це знають лише
старенькі дідусі та бабусі й також сліпі. Ось наприклад, по дорозі до
підприємства УТОС є будівлі бувшої швейної фабрики, які хтось з комерційною
метою взявся реконструювати. Будівельні роботи припинені, а навколо великої
будівлі жах. Мої незрячі колеги не раз побували в ямах та котлованах цього
горе-будівництва. Після дощів усі вибоїни заповнені водою, суцільне болото та
ковбані. Через в’їздну дорогу
знаходиться автостоянка. Машин завжди біля бувшої фабрики тьма та й ще й на
тротуарі виставлять свої іномарки успішні та амбітні ділки. Якось рік тому
міська рада розпорядилася трохи облагородити територію, то лише трохи
позасипали найглибші ями. В жодному разі я не хочу наголосити, що сліпим щось
винне суспільство, але ж по цій території ходять і здорові люди. Хіба не може
поламати каблучки якась блондинка чи замаститися в грязюку той же ділок?
Розкажу ще одну смішну й сумну
історію, яка сталася з моїм колегою. Подорожній запитує сліпого, бачачи що той
обстежує тростиною територію: «Що ви шукаєте чоловіче? Вам допомогти?» Незрячий
відповідає: «Десь тут була яма.» «Ось, сюди лівіше, ще вліво»,- іполетів бідний
сліпий в охайному костюмі в котлован. Дорога в пекло також вистелена добрими
намірами. Добродії, якщо не знаєте, як допомогти, краще ніяк не допомагайте!
Головна істина кожного має бути:
краще не нашкодь. Стою на трамвайній зупинці, хочу посадити його на п’ятірку. Під’їжджає переповнений трамвай, частина пасажирів
вийшла, підводжу до дверей колегу, він ставить тростину на підніжку, щоб увійти
в вагон. Раптово зачиняються дверцята, трамвай рушає – тростина поїхала, а
чоловік залишився на зупинці. Сідаємо в наступний трамвай.На наступній зупинці
виходимо, просимо людей глянути чи немає на рельсах палиці.Звичайно нерозлучна
«Маруська» валяється й дожидає свого господаря. Ситуацію врятовано. Невже
графік руху по часу коштує таких нервів?
Дорога до УТОС:
Дорога до УТОС:
 |
| "Головна" дорога |
 |
| Як бачимо, автомобілі їздять навіть не підозрюючи що тут дорога, по якій ходять незрячі |
