Спілкуючись з
подругою, почула від неї фразу: «Ну ви ж хочаб отримуєте пенсію». Вжахнулася
цим словам: вона мене знає багато років й не розуміє, що у мене немає
можливостей таких, як у інших. Не хочу виправдовуватися, але зазначу: у скрутну
хвилину життя здорова людина може виконувати будь-яку роботу, а сліпому хоч
милостиню проси... Елементарно: зряча людина може пошукати, де дешевше й краще
продається товар,Документи оформлювати та відносити їх у різні установи вона
може сама, у пересуванні обмеження відсутні, сприйняття у суспільстві не
викликає шоку... А тут щоразу все обдумуєш до дрібниць, прораховуєш кожний крок
– з ким підеш у супермаркет, на базар, купити одяг, продукти, навчаючись чи
працюючи в інтелектуальній сфері без помічника не обійдешся, а за всі ці
послуги треба платити. Не можеш добратися із незнайомого місця туди, куди
потрібно потрапити – береш таксі. При цьому нікого не хочеш переобтяжувати. Ось
і виходить, що 1200 грн соціальної допомоги вкрай мало. Шукаєш постійно, як зробити
краще будь-яку справу. Для того, щоб бути хоч трішки конкурентно здатним зі
здоровими людьми, маєш вдвічі більше працювати над собою.
Хоч якби не гнуло нас життя, та
намагаємося з усіма проблемами справлятися. Хочу сказати: Люди не заздріть на
соціальну допомогу по сліпоті, цінуйте й використовуйте вповні свої можливості!
